Дві з половиною тисячі років тому Будда мав унікальну можливість вчити: він жив у часи розквіту цивілізації північної Індії і був оточений дуже обдарованими учнями. Це дало йому можливість протягом 45 років показувати істотам шлях до повного розкриття ума, що проявилося в різноманітті методів, що він дав. Канґ’юр – зібрання повчань, що були дані безпосередньо Буддою, записаних після його смерті, – це 108 томів, що містять 84 тисячі корисних настанов. Коментарі учнів, що з’явилися пізніше, складають ще 254 томи, кожен завтовшки не менше двох сантиметрів, вони називаються Тенґ’юр. Саме у зв’язку з багатством методів і слід розуміти останні слова Будди, які він сказав у віці 80 років, перш ніж залишити тіло:
«Я можу померти щасливим: я не залишив жодного повчання у закритій долоні. Все, що є корисним, я вже дав».
Як слідує з цього висловлювання, він дав те, що можна безпосередньо застосовувати у житті. На питання, навіщо і чому саме він вчить, Будда незмінно відповідав:
«Я вчу тому, що ви і всі істоти прагнете бути щасливими і хочете уникати болю. Я вчу тому, яким усе є, природі речей».
І хоча згодом ці повчання стали основою цілого ряду шкіл, ці школи об’єднує те, що всі вони, кожна з позицій власного розуміння життя та вчення Будди, націлені на всебічний розвиток людини – осмислене використання тіла, мови та ума.
Оскільки буддійське вчення багатогранне і ґрунтується на досвіді, а не на вірі, недостатньо обмежитися лише описом його змісту. Його особливості стають помітні лише в порівнянні з іншими світоглядами. У той самий час наближатися до вчення Будди варто, звільнившись від надто жорстких уявлень, оскільки повноту його мудрості неможливо описати як «саме те, а не інше».
Наприклад, багато хто вважає, що буддизм – філософія. І це вірно, але лише в тому сенсі, що буддійське вчення є повністю послідовним. Ясність і свобода в мисленні є важливою передумовою буддійського шляху, і успішний розвиток лише вдосконалює їх. Вчення сприяє розкриттю всіх властивих нам здібностей, включаючи логічне мислення. Однак чому ж тоді не можна назвати його філософією? Тому що вироблені ним зміни необоротні. Якщо у філософії ми працюємо з поняттями та уявленнями, радіємо, вдало їх впорядкувавши, а потім кладемо книги назад на полицю, то вчення Будди виходить за межі понять, створюючи незворотні зміни в тілі, мовленні та уміі. Воно дає ключ до того, що щодня відбувається всередині і навколо нас, і таким чином підвищує рівень нашого усвідомлення. При використанні буддійських поглядів і засобів спочатку розчиняється багато жорстких уявлень, потім зростає довіра до того, що все, що відбувається, має певний сенс, і людина поступово змінюється — стає менш напруженою, і її дії все більше виходять ніби з якоїсь його власної середини.
Деякі люди з результатів буддійського вчення виділяють очевидне, такі як от непохитність, що зростає, на підставі чого стверджують, що буддизм — це психологія. Що можна сказати з цього приводу? Мета психології зрозуміла: всі школи прагнуть покращити наше повсякденне життя. Психологи намагаються прагнути того, щоб кожна людина приносила користь суспільству і при цьому створювала не надто багато труднощів самому собі та іншим протягом тих сімдесяти-дев’яноста років, які зазвичай проводять у світі жителі західних країн у наш час. Вчення Будди ставить перед собою абсолютно ті самі цілі, але одночасно бере до уваги факт непостійності всього обумовленого і тому вказує на неминучі цінності — тим, хто здатний це розуміти і абстрактно мислити. Буддизм визнає абсолютними лише істини стійкі перед хворобами, старістю, смертю та втратами.
Можна сміливо сказати, що Будда поширює свою «психологію» багато життів. Він вчить, що події та відчуття, причини яких не можна зрозуміти в рамках лише одного життя, можуть бути результатами вчинків минулих життів. Відповідно, сьогодні своїми думками, словами та вчинками ми визначаємо майбутнє, в якому переродимося. Цей принцип причини і наслідків, що виходить за межі одного життя, який у буддизмі називається карма, пояснює, чому істоти знаходяться в таких різних ситуаціях, на внутрішньому і зовнішньому рівнях. Виходячи з того, що кожен переживає свою власну карму, тобто результати своїх минулих дій, слів і думок, робота починається з високого рівня самостійності та відповідальності за себе. Не всім легко це зрозуміти, особливо за важкої життєвої ситуації. Але Будда вчить, що причиною страждань є не зло, а незнання. Тому головне — видалити незнання, щоб вчинки істот вели до невпинного щастя, якого всі так чи інакше постійно шукають. І вчення Будди – це путівник.
Таким чином і психологія, і буддизм змінюють нас. Але якщо дія психології не поширюється далі повсякденності і обумовленості, обмежуючись досягненням емоційного комфорту, то саме з цієї точки веде відлік буддійський розвиток. Поза всякими протиріччями буддизм вказує на те позачасове, нестворене, що пізнає зовнішні та внутрішні світи, — на того хто переживає, на ум, що сприймає. Метою буддизму не є спокійне бездумне існування до смерті — він допомагає дедалі більше пізнавати власний ум. І лише на пізнання ума можна справді покластися.
Коли ж у людей виникає бажання свідомо спрямовувати своє життя? Це приходить автоматично, разом з розумінням закону причини і наслідків і бажанням уникати страждань або завдяки накопиченню такої кількості гарних вражень, що викликає бажання приносити користь іншим. Висновок, що навряд чи можна багато зробити для інших, поки не маєш власних почуттів, думок, слів і дій, сприяє свідомому підходу до життя. І ще є люди, яких настільки надихає живий приклад вчителя, який безпосередньо знайомить їх із вільною грою відкритого, обдарованого і необмеженого ума, що вони просто хочуть стати як він.
Хоч би якими не були були рушійні стимули, буддійські методи виховують сміливість, радість, енергійність і всі корисні види любові, викликаючи невпинний прояв в умі всілякого багатства. Звільнення приносить, перш за все, глибоке розуміння загальної плинності всього і осягнення того, що немає нічого вічного, відчутного «я» ні в тілі, ні в думках, ні в почуттях. До цього додається спостереження про подібність прагнення всіх істот: кожен намагається відчувати щось приємне і уникати поганого, утримувати приємне і пристосовуватися до важкого. Очевидно також, що істот безліч, а ми — в єдиному екземплярі, і при виявленні цього виявляється, що краще думати про інших. Так ми поступово виходимо з-під влади особистісного і починаємо почуватися набагато менш уразливими — ми припиняємо бути мішенню для того, що відбувається. Якщо все, з чим ми стикаємося, вже не в змозі похитнути нас — це досягнення так званого Визволення. Цей стан вказує на те, що видалено ґрунт для виникнення почуттів, що заважають. Другий і остаточний крок – Просвітлення, повне розкриття розуму, яке означає розслаблене, але цілком усвідомлене перебування в «тут і зараз». Це самовиникаючий і вільний від зусиль стан настає після звільнення, з розчиненням всіх обмежуючих уявлень і понять. Коли втрачає силу мислення «або-або» і виникає простір для широкого «і те й інше», прокидаються нові здібності, властиві уму. Багато хто знає присмак цього стану по тих переповнених щастям миттях життя, коли раптом відчувається причетність до всього, а навколишній простір перестає бути розподіленим і перетворюється на загальне містище, яке надає сенс всьому, все пов’язує і все в себе включає. Просвітлення робить момент сприйняття в тисячу разів яснішим і захопливішим за все уявне або пережите, і натхнення і блаженство більше не припиняються.
Нарешті, є думка, що буддизм це релігія. Однак принципова різниця між двома цими підходами простежується вже в самому початковому значенні латинського слова, яке є позначенням поняття «релігія»: Re перекладається «знов», а Ligare — «з’єднувати». Релігії, що прийшли з Близького Сходу і ось уже тисячу років панують на Заході, намагаються знову знайти щось досконале. У буддизмі немає потреби з чимось «возз’єднуватися», тому що немає ніякого раю, з якого ми випали. Розум перебуває в стані заплутаності з незліченних часів, а при Просвітленні той, хто переживає різні враження, просто дізнається властиву йому позачасову природу. І як можна було б взагалі довіряти відновленому стану? Це означало б, з одного боку, його початкову недосконалість, а з іншого — можливість його знову втратити.
Якщо і називати буддизм релігією, слід провести різницю між двома видами переконань. Перший — це релігії віри, що прагнуть контролювати всі аспекти людського життя, — іудаїзм, християнство і особливо іслам. У характері їх особистісних богів проявляються надзвичайно людські риси. Протилежністю їм є недогматичні релігії досвіду – Адвайта-Веданта в індуїзмі, а також даосизм та буддизм – орієнтовані на розкриття якостей людини.
Ці два види релігій принципово різняться як і методах, так і у цілях.
Усі релігії віри, що домінують у нинішньому світі, виникли у невеликій області на Близькому Сході — їхнім політичним фокусом виступає сучасне місто Єрусалим. Кожна з них своїм корінням сягає Старого Завіту, який остаточно сформувався близько 2500 років тому. Громадське життя Близького Сходу було (і залишається таким і досі) забарвлене постійною боротьбою за виживання. Цим пояснюється орієнтація на чоловічі моделі поведінки, прагнення залучати на свій бік, щоб виявитися сильнішим, і будувати все на основі певних богом законів. У таких умовах і могла утвердитися ідея про створюючу, осуджуючу та караючу зовнішні сили, чия істина повинна відрізнятися від людської. Оскільки природа цієї істини така, що її не можна перевірити, ні пережити чи досягти, у неї потрібно вірити. Завдання віруючих — виконувати побажання вищої сили або її представників, для чого використовуються догми та звернення інших у свою віру, заборони та заповіді, а також концепція, що не відповідає дійсності, про те, що один шлях істинний і добрий для всіх, інші — несправжні і шкідливі.
Хоча релігії досвіду Далекого Сходу виникли приблизно в той же час, що і близькосхідні релігії віри, питання виживання в північній Індії та Китаї не стояло так гостро: незважаючи на те, що сформовані тут дуже освічені суспільства і не були такими мирними, як багатьом хотілося б думати, це були культури, які безперечно характеризувались достатком. Оскільки в цих країнах були відомі багато філософських систем і існувала велика духовна свобода, то і релігії набули зовсім іншої спрямованості. Метою ставав свій ум, розвиток людини. Тому тут менше приписів ззовні, спрямованих на те, щоб усі прямували за одним маршрутом, а замість незаперечних догм у різних обставинах для різних людей можуть визнаватись корисними різні істини.
Наприклад, Будда застерігав учнів від того, щоб ті просто вірили його словам, але хотів, щоб вони ставили питання і на власному досвіді перевіряли повчання, знаходячи таким чином підтвердження сказаного. Він усім бажав і бажає Просвітлення, до якого більшості з нас корисніше йти ступінчастим шляхом, допоки не буде створена непохитна основа витривалості, співчуття, радості та свідомості. Після цього багато що відбувається все швидше і швидше і ніби саме собою, адже шукане щастя внутрішньо властиве кожному, будучи нічим іншим, як власним умом. На шляху до цього досвіду Будда незмінно довіряв самостійності та обдарованості людей, просто показуючи їм звільнююче дзеркало свого вчення і знову і знову відкривав істотам, що у них самих. Потенціал Просвітлення, закладений у кожній людині, він називав будда-природою. Це довіра, що є важливою характеристикою шляху та мети, і є основною відмінністю буддизму від усіх інших релігій.
Уникав Будда і те, що сьогодні називається езотерикою. Хоча спроба захистити людську теплоту 60-х і пронести її через наступні «хромовані» десятиліття дуже зворушлива, все ж таки заснованого на одних почуттях підходу до світу недостатньо. Потрібно зрозуміло, що є що. А якщо брати уривки духовних знань з різних джерел, перемішувати їх і потім як позачасові істини подавати в новій упаковці без підтвердження особистим багаторічним досвідом, то це не створює нічого, крім плутанини. Таким істинам, напевно, можна довіряти ще менше, ніж давнім вченням релігій віри зі своїми багатовіковим практичним досвідом.
Чому ж позачасовому вчить Будда? Він пояснює, що істина, що лежить в основі всього, щоб бути істинною, повинна завжди і скрізь бути однією і тією ж, її неможливо створити, розширити чи пошкодити, інакше вона була б не абсолютною. По суті невіддільна від простору, вона пронизує все, що є і чого немає, і той, хто створить необхідні умови, може цю істину пізнати. А той факт, що до Просвітління ми її не сприймаємо або сприймаємо лише частково, пояснюється вирішальною вадою непросвітленого ума — нездатністю впізнавати самого себе. Нетренований ум подібний до ока: він все сприймає, але не може бачити сам себе. Всі повчання Будди спрямовані на ум і шлях до його повного осягнення.
За свій розвиток по дорозі кожен відповідає сам. Будда своїм прикладом уособлює остаточну мету, досяжну всім, що дає справжнє Притулок, про який слід періодично нагадувати собі з початку шляху і до Просвітлення. У буддизмі ми приймаємо Притулок у розвитку розуму, тобто у Будді чи стані Будди, у його вченні — засобах, які ведуть до Просвітлення, у друзях, разом із якими йдемо шляхом, і в Учителі, який здатний переконувати своїм прикладом, надихати учнів і пробуджувати в них довіру до їхньої власної будди-природи. Таким чином, знання повчань Будди є ключем до неминучого щастя. Сам Будда виступає вчителем, захисником та другом істотам: за допомогою запропонованих їм засобів можна уникати болю і в результаті досягти цього позачасового щастя. Можна все потужніше розвиватися і допомагати іншим. Термін, що найкраще описує вчення, був обраний самим Буддою понад 2500 років тому – Дхарма. І ось уже понад тисячу років вчення носить назву Тибету — Че. Тепер він прийшов на Захід. “Дхарма” означає “речі, якими вони є”.
З книги Лами Оле Нідала «Дійсність, як вона є»